ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница

Я не дарма не скористався даром шаманства. Я намалював собі гуашшю узгір’я, небо. На пе-редньому плані – червоний Фольксваген-жук. Удалині – ескізно – корова кольору кави з мо-локом. М’ясо-молочна, чи що, порода. Я заса-див усе узгір’я маленькими золотими цвяш-ками. Їх було так багато, що де-не-де я навіть вийшов за рамки пейзажу і позабивав розсаду



просто в стіну. Стіна у мене біла, крейдяна, на ній що хоч намалюй – і проросте. Цвяшки, кнопки, скріпки, увесь цей канцелярський не-потріб має таку потенцію розвитку, такий за-пас метаболізму, що гріх було б не впустити світло ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница в шухляди.

«Співають, ідучи музеями ліхтарів та свічок, ді-вчата. І паничі у прірві жито жнуть. І скарабеї, і богомоли, і хрущі – гудіння рівне, атональне. І у досвітніх вогнях згорає целюлоза мудрості. Неначе греблю рве...» – писав хтось із моїх рес-пондентів, забутих у поспіху від’їзду.

А вздовж колій квітувало закопане. А на запас-них рейках стояли цистерни мінеральної води. Цистерни були напівпрозорі, щоб світлофори вільно випромінювали ультрафіолет і спокуси. Вода ж різнилася відтінком і густиною: ближче до пасажирської станції групувалися сірі сор-ти, на сортувальній переважали кольорові, без штучних домішок і барвників. Одна густо-ви-шнева, сиропної консистенції цистерна була арештована ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница, знята з рейок, і тепер по ресори

62 заросла травою і, здається, протікала. Не зва-


жаючи на відсутність кордонів, митна служба й фарисеї працювали справно. Однак детек-тори металу не реагують на золоті цвяшки й пластикові скріпки. А осикові кілки вдавало-ся перевозити просто встромленими в гру-ди – як ребра, мозок та інші деталі. Біологіч-ний контроль усе ще не наважився заборонити транспортування живих організмів із правами громадян, то ж я користався цим, як міг, зара-жаючи собою цілі регіони, запліднюючи бан-комати і апарати з кавою, роздаючи мутагенні доторки й вітання. Я не встигав відбиватися від данини. Найчастіше це були ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница скляні кульки, зів’ялі яблука і подарункові комплекти воло-гих серветок. Я перестав спалювати відьом: я записав їх у свій мобільник і здав разом із апа-ратом на гуманітарку. Гуманітарної катастро-фи не сталося – присутність у світі зла взага-лі виявилася брехнею. Але дурні організми (з правами громадян і без) так звикли пожирати одне одного, а ланцюг харчування виявися та-ким міцним, що я вирішив не пхатися нікуди зі своєю радісною звісткою і тупо забив. На гуаш, на цвяшки, на корову кавово-молочної породи. І на якір на дні.



Я знову думав, що то вже по всьому ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница. І то вже було по всьому. Нічого не проросло. Нічого не всохло. Ні вздовж колій, ні поперек. Лише на місці арештованої цистерни заквітло дерево. Думали, вишня, аж то – платан. Ми всі – біоло-гічна зброя. Ох, мамо, як же це тобі пояснити?

Тепер замість горизонту у мене шнурок для бі-лизни. На ньому – прищіпка. Найближчим часом я обов’язково повішу сушитися якесь оголошення.



Я І Н З П С Т
К Т А А О О А
И З Л Б К
М О И І Е
Е В Ш
Ш С И
І
М



ЩОДЕННА ВЕЖА

Приміська автостанція. Неділя. Людно. Свят ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница-ково вбрані городяни виїжджають до навко-лишніх сіл або повертаються до міста. Майже в центрі загальної декорації, під молодим кле-ном сидить навпочіпки пияк. Його обличчя мені не видно, та зрозуміло, що він добряче п’яний. Це та стадія, коли координація рухів іще чітка, майже прецизійна, проте прецизія наразі означає не що інше, як напад delirium чи, кажучи простіше – «білочки». Пияк жес-тикулює, розмовляє з невидимими співбесід-никами, клінічна картина цілком стандартна, якби не одне «але»: він збудував із порожніх пивних пляшок вежу. П’ять пляшок поставле-ні одна на одну, конструкція майже нереальна



навіть для тверезого, однак тут окремий ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница випа-док: іноді саме хвороба, наділяючи нас нелюд-ськими здібностями, допомагає перейти над прірвою до рятівного берега.

Усе б нічого, але пияк має ще одну пляшку – над-почату чвертку горілки – і, судячи з усього, збирається увінчати нею скляну вежу. Він виконує хореографічні паси руками, немов унаочнюючи силові лінії гравітації, що про-низують простір, він накреслює між ними всі можливі горизонталі і ту єдину вертикаль, яка дозволить успішно закінчити будову. Дивити-ся на це болісно, майже неможливо. Кожному очевидно, що чвертка впаде, вежа зруйнуєть-ся, горілка розіллється. Більшість перехожих просто відвертається. Більшість вдає, що їх не цікавить вистава. Уважними ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница глядачами зали-шається лише групка братів по крові, чи то пак по алкоголю – вони не лише спостерігають, але й коментують будівництво, підбадьорюю-чи самотнього архітектора. Та він уже не чує порад зовні.

Дивитися на це справді болісно. Болісніше, ніж 66 на канатохідця під куполом цирку. І справа


не в тому, що вартість недопитої горілки – це підтвердить будь-який нарколог – зараз спів-розмірна з ціною людського життя. Просто не-стерпним є сам стан нестійкої рівноваги. Коли і зайвий поштовх серця здатен зруйнувати все.

Все-все.

Бог не був заздрісним (усупереч свідченням богознавців) щодо будівників Вавилонської вежі. Просто Він, як ніхто, знав і знає, що ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница жит-тя – крихка річ. Для його тривання необхідне дотримання сотень, тисяч, мільярдів тонко нюансованих умов. Припинити ж його може будь-що: тупе лезо, гостре слово, крапля, по-дих, звук. Кому, як не Богові, знати про це. Знає про це й пияк. Але хвороба каже йому будувати далі. Хворобі завжди йдеться про те, аби дійти якнайдалі. Однак архітектор хитрує. Він оглядає почату чвертку, немов обрахову-ючи оптимальні параметри балансу. Пригля-дається. Прицінюється, приміряється і... при-кладається до горлечка. Пияки-побратими аплодують. Такі закони їхнього жанру. Горілка



йде пиякові вкрай важко. За найвищим рахун-ком зараз вона йому не потрібна – він потре ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница-буватиме її значно пізніше, коли на зміну delir-ium прийде абстинентний синдром. Але наразі йдеться про те, щоб обхитрувати – силу тя-жіння, магнітне поле, всю решту сил природи, цілу окуповану хворобою світобудову. Обхи-трувати власну неспроможність. Обійти за-борони. Піднятися вище. Досягти небес. Це не виклик Богові і не суперництво. Просто якщо вже ціною Створення світу є вся його архітек-тоніка як така – з верхом і низом, зі стартом і фінішем, із життям і смертю – то чому б не спробувати рухатися не до кінця, а навспак, до початку. Себто – вгору.

Пияк блазнює. Здатність блазнювати залишаєть-ся в ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница людині чи ж не найдовше. Він майстерно розігрує драматичні паузи, театрально розво-дить руками, кланяється, заглядає в горлечко пляшки. Потім стає навколішки і на якийсь час завмирає. Тепер усі погляди прикуті до нього. Дивляться навіть ті, чий автобус уже подає сигнал відправлення. Дивляться діти, птахи і

68 звірята. До скляної вежі підбігає безтурботний


кудлатий пес і, здивований, марно намагаєть-ся поєднати в логічну картину довершену ар-хітектоніку споруди, нестравний алкогольний дух і дивну вкляклу постать. Глядацький загал тамує подих: присутність тварини, яка не усві-домлює важливості моменту, викликає сапі-єнс, вартий Гічкока. Як поведеться головний герой драми? Чи вдасться йому врятувати себе ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница і світ?

Герой примружує очі. Повільно, дуже повільно піднімає майже порожню чвертку. Вона шоста за рахунком, а отже, остання. Дихання затри-мано. Двигуни заглушено. Тіла спаралізовано. Вітер вимкнуто. Стоп-кадр. Ось-ось скляна посудина стане верхівкою нового Вавилону. Невже це справді станеться? Ось тут, на про-вінційній автостанції, просто посеред весня-ного пополудня? Невже Історію завершить бу-дівельний ентузіазм випадкового пияка?

Звісно, ні. Історія не закінчується. Щоразу, обі-цяючи фінал, вона лише повторюється з боже-вільною впертістю. Ось і зараз. Чвертка лиш на долю миті втримується вгорі, чи то пак – у грі.



А далі вся конструкція розпадається. Пляшки котяться бруківкою ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница, нахабно дзеленькаючи. Дідько тішиться. Містерію знову зведено до побутового непорозуміння. Слідом за вежею падає і її будівничий. Він валиться набік і від-разу засинає. А я раптом розумію, що всі мої вавилонські метафори сміховинні. Ні про що таке не йшлося. Майструючи вежу з пляшок, пияк просто вибудовував власну рівновагу. По суті, це те, чим кожен з нас займається щодня. Звісно, кожен – у свій особливий спосіб. Але всім ідеться лише про те, аби втриматися на двох. Адже кожен із нас – вежа. Кожен – верти-каль. І кожне життя – стан нестійкої рівноваги. І цей мій текст – лише чергова спроба, висто-яти, встояти ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница, втриматися. І втримати баланс у пам’яті про безіменного будівничого.



М Т Т Ф Б Т Т
Е Е А А О А А
Н К К Р К К
Е Е И Е И
Л С

АДОНТНО

Те, що її звати Анна, а його Григорій, я усвідомив не відразу.

Я взагалі не думав давати своїм горлицям імена. Тим більше, вони ніякі не мої, а просто птахи Божі, що прилітають на мій балкон за сухими сніданками.

Тим більше, що я взагалі вже замахався все на світі називати, тому принаймні тваринам на-магаюся дати спокій.

Он у мене півроку кіт жив ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница. Поки не пропав. Так і жив без назви, себто без імені.

І вже потім, за пару місяців після його зникнен-ня, я подумав, що він повинен би був назива-тися Кофе.

Не знаю чому. Не знаю, чому я взагалі згадав про кота – зазвичай я не страждаю сентиментами



до живих істот. Та й до мертвих теж. Я взагалі намагаюся не страждати ні сентиментами, ні якою іншою байдою. А тут кіт.

Коли дружина принесла знайдене за гаражами чорне кошеня, я трохи скривився, але особли-во не протестував.

Коли вона зробила йому хатку в коробці з-під пилососа, я зацікавлено приглядався до чужо ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница-го ентузіазму.

Коли вона намагалася насильно прописати кота на щойно створену жилплощу, я тихо посмі-ювався.

Але коли кіт, залізши в хатку, розлігся на спи-ні, заклав руки за голову, і почав ліниво спо-стерігати за хмарами, я пришизів, і зрозумів: кіт – наш, кіт – рулезний і растаманський, кіт – чоловік.

От.

Але з котом не склалося.

Може, хтось украв (хто ж не хотів би мати раста-манського кота).

Може, сам утік. В погоні за щастям, скажімо (чи, як то кажуть, на галімій ізмєні).

Може, якби я його вчасно назвав, усе б склалося 72 по-іншому («по-іншому, по-іншому», гугня ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница-


вить кожен із нас, добре знаючи, що жодного «по-іншому» ніколи не було, нема й не буде). Ну, але тут не про кота, а про горлиць. Вони ні-куди не діваються і, сподіваюся, не дінуться. Принаймні, поки в мене не закінчився овес. Принаймні тому, що я вже дав їм імена.

Григорій і Анна.

Або простіше – Анка і Грицько.

Анка делікатна (як то жінка), дещо невротична, з купою комплексів, але й виразним почуттям гідності. Граційна. Тиха. Підозрюю, не дурна. Гриць – тупуватий страхопуд (причому, як і ко-жен – вибачте на слові – бичара свою полох-ливість видає за обережність). Неповороткий. Ходить у ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница розкаряку, як кавалерист; у ході во-лочить крила, чи то як поли плаща, чи то як шабельні піхви, і взагалі справляє враження лисого авантюриста. Цей набір якостей до-поміг мені зрозуміти, що він – Грицько, і не просто Григорій, а Григорій Котовський, той самий, що живе в Парижі, зловживає кокаїном і, як подейкують, створив увесь цей наш кис-лотний, флуоресцентний світ.

Ну що ж, приємно, коли до тебе на балкон за су-хим сніданком залітає сам творець – якого вже там не є – світу.



– Що ж тебе, Грицю, братику, так кумарить? – пи-таю в Котовського, курячи самокрутку й спо-стерігаючи, як творець світу ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница незграбно клює овес, раз-по-раз промахуючись, ніби дятел, що зібрався вибити дупло в столі. – Дивися кра-ще, бо струс мозку заробиш, а тоді нам усім,

тобою створеним, хана.

Котовський злякано озирається і вдає, що я не до нього звертаюся.

– Що ж ти, дівонько, собі таких хахалів вибира-єш? – перекидаюся на Анку. – Як не трікстер, то деміург. Як не Ургант, то Котовський. Не на-бридло висиджувати їхні – в метафізичному сенсі – яйця? Ну, добре, вони створюють світ, у якому є дерева, гнізда і вони самі. Ну, нехай вони знаходять, себто створюють собі й вір-туальних дуреп, згідних продовжувати їхній віртуальний ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница рід... Але ж ти, Анко... ти, Анно, ти ж – справжня, чому ти не вигадала собі власний світ, із власним Парижем, а як уже з

Котовським, то теж із власним? Чому, Анно? Анка перестає клювати овес і схиливши голівку, уважно дивиться на мене своїм бурштиновим очком.

Почуваюся ідіотом.

74 У цьому бурштині, здається, більше мудрості, ніж


у мені – двоногому, безкрилому витворі хворої уяви більшовицького кавалериста. Бо мушу сказати, що на додаток до всього без ліку дано-го, я маю здатність (дехто називає її хворобою) носити в черепній коробці двійко голуб’ят. Це відхилення було помічене оточенням ще в ди-тинстві, і в ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница мою ротову порожнину, в цей deep purple, пурпуровий від крику й скролінгу за-глядали медики, ворожбити та інші реальні ескулапи. Звичайно, без зиску. Згодом я почав пишатися цією внутрішньою голуб’ятнею, цим світом in-side, що я назвав його внутрішнім дагестаном, і був із того страшенно гордий, а ще самодостатній, бо ціле літо всередині кри-лами терли у і туркотали мої пернаті друзі, мої турботливі птахове, і жодної іншої музики, і жодних інших звуків я не потребував, і більше жодної потреби не мав би, якби... Спустився якось із неба миршавий ілюзіоніста, політ був бізнес-класу, а хлопець мав ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница при собі стетос-коп, та ще й апарат ультразвукової діагности-ки – наслухав і підглядав, паскуда, як вони там шурхочуть пір’ячком, мої ангелята, мої дино-заврики, мої хижачки, мої пропелери. А вони шурхотіли! А вони шурхотіли – аж шелесно зробилося в моїй голові, аж звіялося листя то-



рішніх ілюзій, аж чоловіком єси! І зрозумів я:
«Летіти хочуть». А коли внутрішні птахи зби-
раються летіти, нема на то ради. І розплющив
я очі, і вилетіли вони, нічим душі півкуль, про-
сто крізь зіниці, які ще не встигли зімкнутися
від нестерпно яскравого світла, що було довко-
ла (це нам, мешканцям темряви воно здається
нестерпно ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница яскравим, а насправді воно м’яке,
лагідне і тепле, як молочний туман липневого
світанку де-небудь над дагестанськими озера-
ми, час для яких не обов’язковий), вилетіли й
порозліталися навсібіч, бо небеса завжди по-
всюди, тільки роззирнись, але той небесний
ілюзіоніста мав у кишені глиняний браунінг, і
одним пострілом поклав не лише всіх гороб-
ців у жменях, а й двох моїх птахів у зоряному
імперативі.
Як виглядає вбивство внутрішніх голубів у світі
реальному? Та як завгодно. Не конче екзотична
лоботомія. Не конче колабораціонізм чи зрада
самого себе. Достатньо лінивої душі і мертвих
очей. Або душі так жвавої, що ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница за кожен свій
порух вимагає кармічних дивідентів. Або за-
милування сходами, драбинами, та іншими іє-
рархіями. Або неперерубаної пуповини, звідки
б вона не тягнулася. Несуттєво.

Коли в дагестані занедбуються посіви вівса, пта-ство гине від голоду.


documentajeaysv.html
documentajebgdd.html
documentajebnnl.html
documentajebuxt.html
documentajeccib.html
Документ ТЕОРІЯ СВІТЛА 3 страница